v
 


Привітання
  з Днем народження
  Новонародженим
  з Весіллям
  з Днем матері
  з Новим роком
  з 8 березня
  з Днем Валентина
  з Днем армії
  з Першим вересня
  з Днем вчителя
  з Днем студента
  з Днем ангела
  з Великоднем
  з Різдвом
  Щедрівки
Колядки
 


Тости
  Весільні
  на День народження
  на Новий рік
   


Іменини
  Календар іменин
   


Народна творчість
  Антологія Української народної творчості
   
  Народні пісні
  Колискові пісні
  Приказки
  Прислів'я
  Загадки
  Скоромовки
   
   
   
   
   
   
   

 

Думи.

Плач невольника

Не ясний сокіл-квилить-проквиляє,
То син до отця, до матусі в городи християнськії
поклон посилає,
Сокола ясного рідним братом називає:
—Соколе ясний, брате мій рідний,
Ти високо літаєш і далеко буваєш,
Чого ж ти у мого отця й матусі у гостях ніколи не буваєш?
Полети ж, соколе ясний, брате мій рідний,
В городи християнські
Та сядь-впадй у мого отця, у матусі у дворі,
Жалібненько заквіли
Та про мою козацьку незгодоньку і тяжкую неволеньку
Отцеві-матусі розкажи:
Нехай отець і матуся мою козацьку незгодоньку,
Тяжкую неволеньку будуть добре знати,
Грунти й маєтки будуть збувати,
Великії шкерботи собирати
Та мою козацькую головоньку з тяжкої неволі визволяти.
Бо як стане Чорнеє море зогравати,
Тоді отець і матуся та не знатиме, де свого сина шукати:
Чи в пристані Козловській, чи в городі Царграді на базарі,
Що як будуть турки та яничари набігати
Та за Чорнеє море в землю агарськую продавати,
Срібло та золото, не лічачи,
дорогії сукна поставнями за нас брати.
То тоді брат-товариш се слово почуває
Та до брата-товариша словами промовляє:
Товаришу вірненький, брате мій рідненький,
Не треба було б в городи християнські
Поклону подавати
Та отцеві-матусі великого жалю завдавати:
Хоча отець і матуся будуть добре дбати,
Грунти-маєтки збувати,
Великії шкорбети збирати,
Та не будуть вони знати, в якій тяжкій неволі
своїх синів шукати.
Сюди ніхто не проходжає
І мир християнський не заїжджає.
Тільки яснії соколи залітають
Та на темниці сідають,
Жалібненько квилять-проквиляють
Та нас козаків, бідних невольників,
Добрим здоров’ям навіщають.
Тоді козакам, бідним невольникам,
Тяжкая неволя добре далась знати:
Кайдани руки та ноги повривали,
Сирая сириця тіло козацьке-молодецьке
до жовтої кості проїдала.
Тоді козаки, бідні невольники,
Стали плакати-ридати,
До сирої землі припадати
Та землю турецьку і віру бусурменську
Клясти й проклинати:
—Ти, земле турецька, ти, віро бусурменська,
Ти наповнена среблом та злотом, дорогими напитками,
Тільки в тобі трудно пробувати.
ІЦо в тебе козаки, бідні невольники, пробувають,
Празника святого різдва й великодня не знають
Та про віру християнську думають та гадають,
Землю турецьку, віру бусурменську клянуть-проклинають:
Ти, земле турецька, ти, віро бусурменська,
ти, розлуко християнська!
Не одного ти вже розлучила за сім літ войною
Мужа з жоною, брата з сестрою, а малих діток
З отцем, з ненькою.
Тоді ж то козаки, бідні невольники,
На коліна упадали,
Господа милосердного прохали:
—Визволь нас, боже, з тяжкої неволі
На святоруський берег, На край веселий, між мир хрещений, в города християнські!
Слава про козаків, бідних невольників,
Од нині до віка, а вам пошли, боже, здравіє і многая літа.

Маруся Богуславка

Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам’яная,
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
—Гей, козаки,
Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах познавали,
Словами промовляли:
—Гей, дівко-б ранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
—Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській великодня субота,
А завтра святий празник, роковий день великдень.
То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
—Та бодай ти, дївко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день великдень, сказала!
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала, словами промовляла:
—Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати;
То буду я до темниці при ход жати.
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати.
То на святий празник, роковий день Великдень,
Став пан турецький до мечеті від’їжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-браика,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає —
До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
—Ой козаки, ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте.
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!
Ой визволи, боже, нас, всіх бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!

Самійло Кішка

Ой із города із Трапезонта виступала галера,
Трьома цвітами процвітана-мальована.
Ой первим цвітом процвітана —
Злато-синіми киндяками побивана;
А другим цвітом процвітана —
Гарматами ориштована;
Третім цвітом процвітана —
Турецькою білою габою покровёна.
То в тій галері Алкан-паша,
Трапезонтськоє княжа, гуляє;
Маєть собі ізбранного люду:
Сімсот турків, яничар штириста
Да бідного невольника почвартаста
Без старшини войськової.
Первий старший меж ними пробуваєть:
Кішка Самійло, гетьман запорозький;
Другий — Марко Рудий, суддя войськовий;
Третій — Меїсій Грач, войськовий трембач;
Четвертий — лях Бутурлак, ключник галерським,
Сотник переяславський, недовірок християнський,
Що був тридцять літ у неволі,
Двадцять штири, як став по волі,
Потурчився-побусурменився
Для панства великого,
Для лакомства нещасного!..
В тій галері од пристані далеко одпускали,
Чорним морем далеко гуляли
Проти Кефи-города приставали,
Там собі великий да довгий опочинок мали.
То представиться Алкан-пашаті,
Трапезонтському княжаті, молодому паняті,
Сон дивен, барзо дивен, напрочуд...
То Алкан-паша, трапезонтськоє княжа,
На турків-яничар, на бідних невольників покликає:
—Турки,— каже, — турки-яничари,
І ви, біднії невольники!
Котрий би мог турчин-яничар сей сон одгадати,
Мог би йому три гради турецькії дарувати;
А котрий би мог бідний невольник од гадати.
Мог би йому листи визволенії писати,
Щоб не мог ніде ніхто зачіпати!
Сев турки зачували, нічого не сказали,
Бідні невольники, хоч добре знали, собі промовчали,
Тілько обозветься меж турків
Лях Бутурлак, ключник галерський, Сотник переяславський,
Недовірок християнський:
—Як же,— каже,— Алкан-пашо, твій сон одгадати,
Що ти не можеш нам повідати?
—Такий мені, небожата, сон приснився,
Бодай ніколи не явився!
Видиться: моя галера цвітковаиа мальована
Стала вся обідрана, на пожарі спускана;
Видиться: мої турки Яничари
Стали всі в пень порубані;
А видиться: мої бідні невольники,
Которії були в неволі,
То всі стали по волі;
Видиться: мене гетьман Кішка
На три часті розтяв,
У Чорноє море пометав...
То скоро тоє Лях Бутурлак зачував,
К нему словами промовляв:
—Алкане-пашо, трапезонтський княжату,
Молодий панятуі
Сей тебе сон не буде ні мало зачіпати,
Скажи мені получче бідного невольника доглядати,
З ряду до ряду саджати,
По два, по три старії кайдани і новії ісправляти,
На руки, на ноги надівати, з ряду до ряду саджати,
Червоною таволгою, по два дубця брати,
По шиях затинати, кров християнськую на землю проливати!—
Скоро-то сеє зачували,
Од пристані галеру далеко одпускали.
Тогді бідних иевольииків до оначин руками приймали,
Щироглибокої морської води доставали.
Скоро-то сеє зачували,
Од пристані галеру далеко одпускали:
До города Козлова,
До дівки Санджаківни на зальоти поспішали.
То до города Козлова прибували,
Дівка Санджаківна навстрічу виходжає,
Алкан-пашу в город Козлов
Зо всім військом затягала,
Алкана за білу руку брала,
У світлиці-кам’яниці визивала,
За білу скам’ю саджала,
Дорогими напитками напувала,
А пінсько серед ринку саджала.
То Алкан-паша, трапезонтськое княжа,
П<‘ барзо дорогії напитки вживає,
Як до галери двох турчинів на підслухи посилає:
Щоб не мог Ляше Бутурлак Кішку Самійла одмикати,
Упоруч себе саджати!
То скоро ся тії два турчина
До галери прибували...
То Кішка Самійло, гетьман запорозький,
Словами промовляє:
—Ай, Ляше Бутурлаче, брате старесенький!
Колись і ти був у такій неволі,
Як ми тепера,
Добро нам вчини,
Хоч нас, старшину, одімкни —
Хай би і ми у городі побували,
Панське весілля добре знали.—
Каже Лях Бутурлак:
—Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький,
Батьку козацький! Добро ти вчини,
Віру християнську під нозі підтопчи,
Хрест на собі поломи !
Аще будеш віру християнську під нозі топтати,
Будеш у нашого пана молодого
За рідного брата пробувати!
То скоро Кішка Самійло Зачував:
—Ой Ляше Бутурлаче, недовірку християнський!
Бодай же ти того не діждав,
Щоб я віру християнську під нозі топтав!
Хоч буду до смерті біду да неволю приймати,
А буду в землі козацькій голову християнську покладати.
Ваша віра погана,
Земля проклята! —
Скоро Лях Бутурлак тоє зачуває,
Кішку Самійла у щоку затинає:
—Ой,— каже,— Кішко Сдмійлу, гетьмане запорозький!
Будеш ти мене в вірі християнській укоряти,
Буду тебе паче всіх невольників доглядати,
Старії і новії кайдани направляти,
Ланцюгами за поперек втроє буду брати! —
То ті два турчина тоє зачували,
До Алкана-паші прибували:Алкан-пашо,
Траиезонтськоє княжа, безпечно гуляй:
Доброго і вірного ключника маєш —
Кішку Самійла в щоку затинає,
В турецьку віру ввертає!
То Алкан-паша, траиезонтськоє княжа, великую радість мало
Пополам дорогії напитки розділяло:
Половину на галеру одсилало,
Половину з дівкою Санджаківною уживало.
Став Лях Бутурлак дорогії напитки пити-підпивати,
Стали умисли козацьку голову ключника розбивати:
—Господи, єсть у мене що іспити і ісходити,
Тільки ні з ким об вірі християнській розговорити.—
До Кішки Самійла прибуває,
Поруч себе саджає,
Дорогого напитка метає,
По два, по три кубка в руки наливає.
То Самійло Кішка по два, по три кубка в руки брав,
То у рукава, то у пазуху, сквозь третю хусту додолу пускав.
Лях Бутурлак по єдиному випивав:
То так напився,
Що з ніг звалився.
То Кішка Самійло да угадав:
Ляха Бутурлака до ліжка вмісто дитяти спати клав,
Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав,
На п’яти чоловік по ключу давав:
—Козаки-панове, добре майте,
Один другого одмикайте,
Кайдани із ніг, із рук не кидайте,
Полуночної години дожидайте! —
Тогді козаки один другого одмикали,
Кайдани із рук і із ніг не кидали,
Полуночної години дожидали,
А Кішка Самійло чогось догадав,
За бідного невольника ланцюгами втроє себе прийняв,
Полуночної години дожидав.
Стала полуночная година наступати,
Став Алкап-паша з військом до галери прибувати,
То до галери прибував, словами промовляв:
—Ви, турки-яничари, помаленьку ячіте,
Мойого вірного ключника не збудіте!
Самі ж добре промеж рядами проходжайте,
Всякого чоловіка осмотряйте,
Бо тепера він підгуляв,
Щоби кому пільги не дав.—
То турки-яничари свічі у руки брали,
Помеж рядів проходжали,
Всякого чоловіка осмотряли,
Бог поміг — за замок руками не приймали!
—Алкане-пашо, безпечно почивай!
Доброго і вірного ключника маєш:
Він бідного невольника з ряду до ряду посаджав,
По три, по два старії кайдани і новії посправляв,
А Кішку Самійла ланцюгами утроє прийняв,—
Тогді турки-яничари у галеру входжали,
Гіозпечно спати полягали;
А котрії хмельні бували, на сон знемагали,
Коло пристані Козловської спати полягали...
Тогді Кішка Самійло полуночної години дождав,
Сам меж козаків устав,
Кайдани із рук і із ніг у Чорноє море пороняв;
У галеру входжае, козаків побуджає,
Саблі булатнії на вибір вибирає,
До козаків промовляє:
—Ви, панове-молодці, кайданами не с тучіте,
Ясини не вчиніте,
Нікоторого турчина в галері не збудіте...—
То козаки добре зачували,
Самі з себе кайдани скидали,
У Чорноє море кидали,
Ні одного турчина не збудили.
Тогді Кішка Самійло до козаків промовляє:
—Ви, козаки-молодці, добре, братіє, майте,
Од города Козлова забігайте,
Турок-яничар впень рубайте,
Которих живцем у Чорноє море бросайте! —
Тогді козаки од города Козлова забігали,
Турок-яничар впень рубали,
Которих живих в Чорноє море бросали.
А Кішка Самійло Алкана-пашу із ліжка взяв,
На три часті розтяв, у Чорноє море побросав,
До козаків промовляв:
—Панове-молодці, добре дбайте,
Всіх у Чорноє море бросайте,
Тілько Ляха Бутурлака не рубайте:
Между військом для порядку
За яризу войськового зоставляйте! —
Тогді козаки добре мали:
Всіх турків у Чорноє море пометали,
Тілько Ляха Бутурлака не зрубали,
Между військом для порядку
За яризу войськового зоставляли.
Тогді галеру од пристані одпускали,
Самі Чорним морем далеко гуляли...
Да ще у неділю барзо рано-пораненьку
Не сива зозуля закувала,
Як дівка Санджаківна коло пристані походжала
Да білі руки ламала, словами промовляла:
—Алкане-пашо, трапезонтськоє княжату,
Нащо ти на мене такоє великоє пересердіє маєш,
Що од мене сьогодні барзо рано виїжджаєш?
Коли би була од отця і матусі
Сорома і наруги прийняла,
З тобою хоч єдину ніч переночувала!..—
Скоро ся тоє промовляли: галеру од пристані одпускали,
Самі Чорним морем далеко гуляли.
А ще у недільку, у полуденную годину,
Лях Бутурлак од сна пробуджає,
По галері поглядає, що ні єдиного турчина у галері немає.
Тогді Лях Бутурлак із ліжка вставає,
До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає:
—Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький, батьку козацький!
Не будь же ти на мене,
Як я був на останці віка мойого на тебе!
Бог тобі да поміг неприятеля побідити,
Да не умітимеш у землю християнськую входити!
Добро ти учини: половину козаків у окови до опачин посади,
А половину у турецькеє дорогое плаття наряди,
Бо ще будемо од города Козлова
До города Цареграда гуляти,
Будуть із города Цареграда дванадцять галер вибігати,
Будуть Алкана-пашу з дівкою Санджаківною
По зальотах иоздравляти,
То як будеш отвіт оддавати?..—
Як Лях Бутурлак научив,
Так Кішка Самійло, гетьман запорозький, учинив:
Половину козаків до опачин у окови посадив,
А половину у турецькоє дорогое плаття нарядив.
Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,
(Італи із Цареграда дванадцять галер вибігати ї галеру із гармати торкати,
Стали Алкана нашу з дівкою Санджаківною
По зальотах иоздравляти,
То Лих Бутурлак чогось догадав,
Сам на чердак виступав,
Турецьким біленьким завивалом махав:
Раз то мовить по-грецьки,
Удруге — по-турецьки,
Каже: — Ви, турки-яничари, помаленьку, братія, ячіте,
Од галери одверніте,
Бо тепер він підгуляв, на упокої почиває,
На похміллі знемагає,
До вас не встане, голови не зведе.—
Казав: — Як буду назад гуляти,
То не буду вашої милості і повік забувати! —
Тогді турки-яничари од галери одвертали,
До города Цареграда убігали,
І ! дванадцяти штук гармат гримали,
Неї у воздавали,
Тогді козаки собі добре дбали,
Сім штук гармат собі ориштували,
Нгсу поздавали,
На Лиман ріку іспадали,
К Дніпру Славуті низенько уклоняли,
—Хвалим тя, господи, і благодарим!
Були п’ятдесят штири годи у неволі,
А тепера хоч не дасть нам бог на час по волі! —
А у Тендрові-острові Семен Скалозуб
З військом на заставі стояв
Да на тую галеру поглядав,
До козаків словами промовляв:
—Козаки, панове-молодці! Що сія галера, чи блудить, Чи світом нудить,
Чи много люду царського має,
Чи за великою добиччю ганяє?
То ви добре майте,
По дві штук гармат набирайте,
Тую галеру із грозної гармати привітайте,
Гостинця їй дайте!
Єслі турки-яничари, то упень рубайте!
Єслі біднії невольники, то помочі дайте! —
Тогді козаки промовляли:
—Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,
Батьку козацький!
Десь ти сам боїшся
І нас, козаків, страшишся:
Єслі сія галера не блудить,
Ні світом нудить,
Ні много люду царського має,
Ні за великою добиччю ганяє —
Се, можеть, є давній бідний невольник
Із неволі утікає.
—Ви віри не діймайте,
Хоч по дві гармати набирайте,
Тую галеру із грозної гармати привітайте,,
Гостинця їй дайте!
Як турки-яничари, то упень рубайте,
Єсли бідний невольник, то помочі дайте! —
Тогді козаки, як діти, негаразд починали,
По дві штуки гармат набирали,
Тую галеру із грозної гармати привітали,
Три доски у судні вибивали,
Води дніпровської напускали...
Тогді Кішка Самійло, гетьман запорозький,
Чогось одгадав, сам на чердак виступав,
Червонії, хрещатії давнії корогви із кишені винімав,
Розпустив...
До води похилив...
Сам низенько уклонив:
—Козаки, панове-молодці, сія галера не блудить,
Ні світом нудить,
Ні много люду царського має,;
Ні за великою добиччю ганяє —
Се єсть давній бідний невольник
Кішка Самійло із неволі утікає:
Були п’ятдесят чотири годи у неволі,
Тепер чи не дасть бог хоть на час по волі...
Тогді козаки у каюки скакали,
Тую галеру за мальовані облавки брали
Да на пристань стягали,
Од дуба до дуба
На Семена Скалозуба паювали,
Тую галеру на пристань стягали,
Тогді злато-синії киндяки — на козаки,
Златоглаві — на отамани,
Турецькую білу габу — на козаки, на біляки.
А галеру на пожар спускали,
А сребро-злато — на три часті паювали:
Нервую часть брали, на церкви накладали,
На святого Межигорського спаса,
На Трахтемирівський монастир,
На святую Січовую покрову давали,
Которі давнім козацьким скарбом будували,
Щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного бога благали;
А другую часть помеж собою паювали;
А третю часті* брали,
()черетами сідали,
Нили да гуляли,
Із семии’ядпих пищалей гримали,
Кішку Самійла по волі поздравляли:
Здоров,—кажуть,—здоров, Кішко Самійлу,
Гетьмане запорозький! Не загинув єси у неволі,
Не загинеш і з нами, козаками, по волі! —
Правда, панове, полягла Кішки Самійла голова
В Києві-Каневі монастирі...
Слава не умре, не поляже!
Буде слава славна Помеж козаками,
Помеж друзями,
Помеж рицарями,
Помеж добрими молодцями!
Утверди, боже, люду царського,
Народу християнського,
Війська Запорозького, Донського.
З усією черню дніпровою,
Низовою,
Па миогія літа,
До конця віка!

 
 

Козак Голота


Ой полем, полем Килиїмським,
То шляхом битим гординським,
Ой там гуляв козак Голота,
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.
Правда, на козакові шати дорогії —
Три семирязі лихії:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлів незгожа.
А ще, правда, на козакові постоли в’язові.
А онучі китайчані —
Щирі жіноцькі рядняні;
Волоки шовкові —
Удвоє жіноцькі щирі валові.
Правда, на козакові шапка-бирка —
Зверху дірка,
Травою пошита,
Вітром підбита,
Куди віє, туди й провіває,
Козака молодого прохолоджає.
То гуляє козак Голота, погуляє,
Ні города, ні села не займає,—
На город Килию поглядає.
У городі Килиї татарин сидить бородатий,
По гірницях походжає,
До татарки словами промовляє:
—Татарко, татарко!
Ой чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой чи ти бачиш те, що я бачу? —
Каже: — Татарине, ой, сідий, бородатий!
Я тільки бачу, що ти передо мною по гірницях походжаєш,
Я не знаю, що ти думаєш да гадаєш.—
Каже: — Татарко!
Я те бачу: в чистім полі не орел літає —
То козак Голота добрим конем гуляє.
Я його хочу живцем у руки взяти
Да в город Килию запродати.
Іще ж ним перед великими панами-башами вихваляти,
За його много червоних не лічачи брати,
Дорогії сукна не мірячи пощитати.
То теє промовляв,— дороге плаття надіває,
Чоботи обуває,
Шлик бархатний на свою голову надіває,
На коня сідає,
Безпечно за козаком Голотою ганяє.
То козак Голота добре козацький звичай знає,—
Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає.
Каже: — Татарине, татарине!
На віщо ж ти важиш:
Чи на мою ясненькую зброю,
Чи на мого коня вороного,
Чи на мене, козака молодого?
Я, — каже,— важу на твою ясненькую зброю,
А ще лучче на твого коня вороного,
А ще лучче на тебе, козака молодого.
Я тебе хочу живцем у руки взяти,
В город Килию запродати,
Перед великими панами-башами вихваляти
І много червоних не лічачи набрати,
Дорогії сукна не мірячи пощитати.
То козак Голота добре звичай козацький знає,
Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає.
—Ой,— каже,— татарине, ой, сідий же ти, бородатий!
Либонь же ти на розум небагатий:
Ще ти козака у руки не взяв,
А вже за його й гроші пощитав.
А ще ж ти між козаками не бував,
Козацької каші не їдав
І козацьких звичаїв не знаєш.
То теє промовляв,
На присішках став,
Без міри пороху підсипає,
Татарину гостинця в груди посилає.
Ой ще козак не примірився,
А татарин ік лихій матері з коня покотився!
Він йому віри не донімає,
До його прибуває,
Келепом межи плечі гримає,
Коли ж огледиться, аж у його й духу немає.
Він тоді добре дбав,
Чоботи татарські істягав,
На свої козацькі ноги обував;
Одежу істягав,
На свої козацькі плечі надівав;
Бархатний шлик іздіймає,
На свою козацьку голову надіває;
Коня татарського за поводи взяв,
У город Січі припав,
Там собі п’є-гуляє,
Поле Килиїмське хвалить-вихваляє:
—Ой поле Килиїмське!
Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
Як ти мене при нещасливій годині сподобило!
Дай же, боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хороші мислі мали,
Од мене більшу добичу брали
І неприятеля під нозі топтали!
Слава не вмре, не поляже
Од нині до віка!
Даруй, боже, на многі літа!

 


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання







НОВИНИ

 
     
©Привітання, тости та поздоровлення на всі свята українською мовою 2018