v
 


Привітання
  з Днем народження
  Новонародженим
  з Весіллям
  з Днем матері
  з Новим роком
  з 8 березня
  з Днем Валентина
  з Днем армії
  з Першим вересня
  з Днем вчителя
  з Днем студента
  з Днем ангела
  з Великоднем
  з Різдвом
  Щедрівки
Колядки
 


Тости
  Весільні
  на День народження
  на Новий рік
   


Іменини
  Календар іменин
   


Народна творчість
  Антологія Української народної творчості
   
  Народні пісні
  Колискові пісні
  Приказки
  Прислів'я
  Загадки
  Скоромовки
   
   
   
   
   
   
   

 

Балади

Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш

—Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?
—Ой як мні, Дунаю, не смутному течи,
Що дно моє точуть студені криниці,
А посередині біла рибка мутить,
На версі Дунаю три роти :ту стоють:
Перша рота турецька, друга рота татарська, третя
рота волоська.
В турецькі ми роті шаблями шермують,
В татарські ми роті стрілками стріляють,
В волоські ми роті Штефан-воевода,
В Штефанові роті та дівонька плачеть,
Та дівонька плачеть, плачучи, повідат:
—Штефане, Штефане, Штефан-воєвода,
Альбо мені пуйми, альбо мене лиши.—
А што ми одречет Штефан-воєвода?
—Красна дівонице, пуйміл би я тебе,
Пуймил би я тебе, неровная ми єс. —
Што рекла дівонька? — Пусти мня, Штефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глубокий,
Ах, хто мня достанет, то єго я буду.—
Не хто мя доплинул, красную дівоньку,
Доплинул дівоньку Штефан-воєвода.
І узял дівоньку за білую руку:
—Дівонько-душенько, миленька ми будеш.

 
 

Ой давно-давно я у батька була

Ой давно-давно я у батька була:
Вже ж тая стежечка терном заросла.
Заросла стежечка ще й терниною,
Як була я в батька ще дитиною.
А тепер підросла, від батька пішла,
Вже ж моя стежечка терном заросла.
Ой терном заросла, пилом припала,
Червона калина понависала.
Ой візьму я косу, терен викошу,
Червону калину упень висічу.
Червону калину упень висічу,
До свого батенька крильми полечу.
Ой сяду я, впаду в вишневім саду,
На ту черешеньку, що в першім ряду.
Ой як закую, весь сад розів’ю,
Ой як я заплачу, весь лист примочу.
Ой там старий батько по саду ходив,
Мою рідну неньку за ручку водив:
—Ой ти, стара мати, послухай мене,
Що ж то за зозуля так рано кує?
—Ой то не зозуля, не зозулечка,
Ой то наша дочка лиха долечка.
Вона родилася та й без талану,
Вона віддалася в чужу сторону.
Чужа сторононька від вітру шумить,
Нерідний батенько не б’є, а болить.
Нерідна матінка рано не збудить,
Піде до сусіди та ще й осудить.
Ой ти, стара ненько, послухай мене.
Як встаєш раненько, то збуди мене.
А ти мене збудиш, я збуджу тебе,
Ніхто межи нами кривди не знайде.

Ой послала мати та сина в дорогу

Ой послала мати та сина в дорогу,
Молоду невістку у поле до льону:
—Ой, іди, невістко, у поле до льону;
Не вибереш льону — не вертай додому!

Молода невістка весь день працювала,
Льону не добрала, в полі ночувала.
Льону не добрала, в полі ночувала
І посеред поля тополею стала.

А син повертає, матінки питає:
—Чому моя мила мене не вітає? —
А матуся каже: — Помолися богу,
Твоя мила пішла в далеку дорогу.

В далеку дорогу, що кінця не має,
Що звідти людина вже не повертає.
Ой візьми ти, сину, Остру сокирину
Та зрубай тополю, що на нашім полю!

Ой вдарив один раз, вона затрусилась,
А вдарив другий раз, вона похилилась,
А вдарив третій раз, вона промовила:
— Ой не рубай мене, бо я твоя мила!

—А бодай же мати на світі не жила,
Що мене з тобою з пари розлучила!
І до кінця світа нехай люди знають
І лихим свекрухам хай не довіряють!

Поза лугом зелененьким

Поза лугом зелененьким
Брала вдова льон дрібненький.
Вона брала, вибирала,
Тонкий голос подавала.
Ой там Василь сіно косить,
Тонкий голос вітер носить.
Кинув косу додолоньку,
А сам пішов додомоньку.
А сам пішов додомоньку
Та й сів собі на лавоньку,
Та й сів собі на лавоньку,
Схилив свою головоньку.
Вийшла мати із кімнати,
Стала Василя питати:
—Чого сидиш та й думаєш,
Чого не п’єш, не гуляєш?
—Дозволь, мати, вдову взяти,—
Буду пити ще й гуляти.
—Не дозволю вдову взяти:
Вдова вміє чарувати.
Вчарувала мужа свого,
Та й зчарує сина мого.
Удовиця мужа мала,
Най би була шанувала.
Най би була шанувала,
Медом-вином напувала,
Медом-вином напувала,
В білий папір завивала.—
А син мати не послухав,
Всідлав коня та й поїхав.
Пішла мати до кімнати,
Стала сина проклинати:
Щоб ти їхав — не доїхав,
Щоб ти звідти не приїхав.
Щоб твій коник став горою,
А сідельце — кремінною,
А нагайка — гадиною,
Ти ж, сину, явориною.—
Пішла мати жито жати,
Стала хмара наступати,
Стала хмара наступати,
Дрібний дощик накрапати.
Стала мати утікати,
Під явором ся ховати.
Під явором ся ховала
Та з явора листя рвала.
—Не рви, мати, листя з мене,—
Будеш мати гріх за мене.
Це ж не явір зелененький,
А це ж твій син молоденький.
—Іди, сину, додомоньку,
Сватай собі удівоньку.
—Пізно, мамо, догадалась,
Бо вдовиця вже віддалась.

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Чия то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила.
Молодого хлопця навік полюбила.
Проводжала мати сина й у солдати.
Молоду невістку — в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала — не дожала
І до сходу сонця тополею стала...
Прийшов син до хати: — Здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати?
—Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки — рубай тополину.—
Як ударив вперше — вона й похилилась.
Як ударив вдруге — вона й попросилась:
—Не рубай, коханий, бо я — твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина.—
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Не спішіть, дівчата, розпускати коси.

Відки Йвасю? — З-за Дунаю

—Відки Йвасю? — З-за Дунаю.
—Що чувати в вашім краю?
—Ой нічого, тільки война
І країна неспокойна.
Ідут турки на три шнурки,
А татари на чотири;
Ідут ляхи на гри шляхи,
А козаки гору вкрили.
На тій горі кінь .турецький,
На тім коні син крулевський;
В правій руці меч тримає,
З лівої сі кровця ляє.
Над тов кровцов ворон краче,

А за сином мати плаче.
Не плач, мати, та й не тужи,
Порубано та й не дуже:
Головонька на четверо,
А серденько на шестеро,
А рученьки на штученьки,
А пальчики в кавальчики,
Біле тіло як мак дрібно.
Шукай маги лікарчика,
Молодого столярчика,
Най ми хатку ізбудує
Та без дверей, без віконець,
Бо вже мому життю конець.

В Цариграді на базарі

В Цариграді на базарі,
Де брат сестру запродає,
Та не знає, що взять має.
Вона собі ціну знає:
—Бери гроші, не лічачи,
Срібло-злото, не важачи,
Китаєчку, не мірячи.—
Десь узявся злий татарин,
Десь узявся презлий панич,
Дає гроші, не лічачи,
Китаєчку, не мірячи.
Став брат сестру з рук здавати,
Татарина научати:
—Татарине, презлий пане,
Не дай дівці заплакати,

Отця-неньку спом’янути,
В свою землю поглянути.—
Дівка-б ранка не втерпіла,
В свою землю поглянула,
Отця й неньку спом’янула.
Як углядів злий татарин,
Як углядів презлий панич,
Да вдарився об білу грудь.
Десь взялась на морі хвиля,
Всі кораблики побила,
Татарина затопила,
Невольничку зоставила,
В свою землю викинула.
Отця-неньку споминала,—
В свою землю жить попала.
 
 

В славнім місті на риночку

В славнім місті на риночку
Там п’є Байда, п’є мед-горілочку,
Там п’є Байда, п’є мед-горілочку
Та не день, та й не нічку, та й не годиночку.
Прийшов до нього цар турецький:
—Що ти робиш, Байдо, Байдо молодецький.
—Нічого не роблю, п’ю мед-горілочку
Та не день, не нічку і не годиночку.
—Покинь, Байдо, Байдо байдувати,
Бери мою дочку та йди царювати.
—Твоя, царю, дочка поганая,
Твоя, царю, віра, віра проклятая.
Скричав цар, цар турецький,
Та на свої слуги, слуги молодецькі:
—Возьміть Байду, Байду ізв’яжіте
Та залізним гаком за бік зачепіте.—
Взяли Байду, Байду ізв’язали
І залізним гаком за бік зачепили.
Висить Байда в лісі на дубочку
Та не день, та й не нічку і не годиночку.
Прийшов до нього цар турецький:
—Що ти бачиш, Байдо, Байдо молодецький?
—Нічого не бачу, лишень три дубочки,
А на тих дубочках та й по голубочку.
Дозволь, царю, лука в руки взяти
Та й тих голубочків на вечерю зняти.—
Як взяв Байда лука в руки,
Та й поцілив царя саме межи вуха,
А царицю в саму потилицю,
А царську дочку в саму головочку.—
—Вам, поганим, в сирій землі гнити,
А мені, Байді, мед-горілку пити.

Ой Морозе, Морозенку

Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна,
Як теє горде військо,
Ой заплакала Морозиха,
Ідучи на місто.
—Fie плач, не плач, Морозихо,
Об сиру землю не бийся,
Ой ходімо з нами, з нами, козаками,
Та меду-вина напийся.
—Ой щось мені, та милі браття,
Та мед-вино не п’ється,
Ой десь мій син та Морозенко
Та із турчином б’ється.—
Із-за гори, з-за крутої
Гордо військо виступає,
Ой попереду Морозенко
Сивим коником виграває.
Ой і став Морозенко
Та й у полі гуляти.
Ой і стали ж тоді та Морозенка
Ляхи і турки обступати.
Морозенко та козаченько,
Як мак, розпускався,
Ой Морозенко та козаченько
В неволю попався.
Ой повели та Морозенка
На Савур-могилу:
—Ой подивися, Морозенку,
На свою Україну! —
Вони ж його не били
І не в чверті рубали,
Ой тільки з його, з його, молодого,
Та живцем серце взяли.
Прощай, прощай ти, Морозенку,
Ти славний козаче,
Ой за тобою, Морозенку,
Вся Україна плаче.
Ой вийняли серденько
Та й вкинули у воду:
—Тепер дивись, Морозенку,
На свою ти вроду! —
Ой винесли Морозенка
На Савур-могилу:
—Тепер дивись ти, Морозенку,
На свою та Україну!

Побратався сокіл з сивеньким орлом

Побратався сокіл з сивеньким орлом:
—Орлице-сестрице, да гляди моїх діток.
А я полину у чужу сторону,
Та в чужую сторону, да на Дін риби їсти,
Спокидаю тобі всі вжитки-маєтки.
Всі вжитки-маєтки і ще й малії дітки.
Як добре буде, то я й забаруся,
А як же яково та к півроку вернуся,—
Нема сокола літо, немає другеє,
А на третє літо летить сокіл, летить.
Да летить він, летить, жалібненько квилить:
—А вже ж моє гніздо да далеко видно,
Що вже моє гніздо да далеко видно,
А вже мої дітки да далеко чутно.—
Як прилетів сокіл із Дону додому:
—Орлице-сестрице, ой де ж мої дітки?
—Соколе-братове, побрало панове,
Панове побрало, князям дарувало.—
Як полетів сокіл із туги та в луги,
Да й сів же сокіл на зеленім дубі:
Як заспіває, то й луг роздягає,
А як заплаче, то й луг потопає:
— Не хилися, дубе, горечко тобі буде:
Що як же тобі да без своїх гильок,
То так же мені а без своїх діток.—
Да й сів же сокіл на зеленій сосні:
—Не хилися, сосно, бо жить мені тошно;
Що як же тобі да без своїх гильок,
То так же мені а без своїх діток. —
При добрій годині — куми побратими,
При лихій годині немає й родини.
При добрій годині чужі кумаються,
При лихій годині свої цураються.

Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві

Гомін, гомін, гомін,
Гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина виганяє:
—Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене —
Нехай тебе орда візьме,
Нехай тебе орда візьме!
—Мене, мати, мене, мати,
Орда знає —
В чистім полі об’їжджав-
В чистім полі об’їжджає.
—Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене —
Нехай тебе ляхи візьмуть,
Нехай тебе ляхи візьмуть!
—Мене,, мати, мене, мати,
Ляхи знають —
Пивом-медом напувають,
Пивом-медом напувають.
Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене —
Нехай тебе турчин візьме,
Нехай, тебе турчин візьме!
—Мене, мати, мене, мати
Турчин знає —
Сріблом-злотом наділяє,
Сріблом-злотом наділяє.
—Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене —
Нехай тебе москаль візьме,
Нехай тебе москаль візьме!
—Піду, мати! Піду, мати!
Москаль мене добре знає —
Давно уже підмовляє,
Давно мене підмовляє.
У москаля, у москаля
Добре жити:
Будем татар, турків биги,
Будем татар, турків бити!
Гомін, гомін, гомін,
Гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина призиває:
—Вернись, синку, вернись, синку,
Додомоньку —
Змию тобі головоньку,
Змию тобі головоньку!
—Мене, нене, мене, нене,
Змиють дощі,
А розчешуть густі терни,
А висушать буйні вітри!

Од куреня до куреня

Од куреня до куреня
В отамана коня нема,
Гей, в отамана коня нема.
А складімся по таляру,
Купім коня отаману,
Гей, купім коня отаману.
А складімся по другому,
Купім сідла з попругою,
Гей, купім сідла з попругою.
Од могили до могили
Сімсот верстов ще й чотирі,
Гей, сімсот верстов ще й чотирі.
Закладався сивий орел,
Закладався з гнідим конем,
Гей, закладався з гнідим конем.
А хто його попередить,
Той того та й обідить,
Гей, той того та й обідить.
—Як я тебе попередю,
То я тобі перса зоб’ю,
Гей, то я тобі перса зоб’ю.
Як ти ж мене попередиш,
То ти мені крильце зоб’єш,
Гей, то ти мені крильце зоб’єш. ,
Ой побіг кінь дорогою,
А орел летить дібровою,
Гей, а орел летить дібровою.
Ой кінь біжить — земля дрижить,
А орел летить — аж гай шумить,
Гей, орел летить — аж гай шумить.
Ой прибіг кінь до криниці,
Напився він ще й водиці,
Гей, напився він ще й водиці.
Напився він та й покачався,
Та й до могили поспішав ся,
Гей, та й до могили поспішався.
Ой прибіг кінь та до могили
Та ждав орла три години,
Гей, та ждав орла три години.
А вже орел долітає,
Коня братом називає,
Гей, коня братом називає:
—Ти ж, конику, гнідвсенький,
Братіку ж мій ріднесенький,
Гей, братіку мій ріднесенький.
Даруй мені крилечками,
А я тебе персечками,
Гей, а я тебе персечками.
А ти мене крилечками
З маленькими діточками,
Гей, з маленькими діточками.
—Де ти, орел, забарився,
Що до могили спізнився,
Гей, до могили спізнився?
Там я, брате, забарився,
Поки з дітками розпорядився,
Гей, поки з дітками розпорядився.

 
 

 


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання







НОВИНИ

 
     
©Привітання, тости та поздоровлення на всі свята українською мовою 2018